Згідно Закону України 3651-д орган місцевого самоврядування «Ізянська сільська рада» (код ЄДРПОУ: 04350049) був реорганізований і увійшов до складу Хустської громади

Для можливості відновлення сайту дзвоніть за телефонами: (0432) 55-43-70 - Метастудія (Вінниця)
Vlada.ua - розробка веб-сайтів для органів місцевого самоврядування

Село Іза

Іза (столиця лозоплетіння)

Мальовниче село Іза, розташоване між двома гірськими пасмами, на лівому березі Ріки за 5 км від районного центру і залізничної станції Хуст. До складу села Іза, входить населений пункт с. Карповтлаш, який підпорядковується Ізянській сільській раді. Населення на території Ізянської сільської ради складає 5840 чоловік, кількість дворогосподарств 1872. Загальна територія Ізянської сільської ради складає 3326 гектарів.

В с. Іза розвинута інфраструктура багато магазинів, кафе, аптеки, зон відпочинку також облаштований сільський стадіон з власною трибуною та спортивний майданчик з штучним покриттям, сільський будинок культури в якому займаються творчістю діти нашого села, є сільська бібліотека, відділення «ОщадБанк», розміщена трьох поверхова школа І-ІІІ ступенів, яка може розміщувати близько 1000 учнів. На території Ізянської сільської ради розміщено ряд підприємств а саме:

  • Тепличний комбінат «Іза-Бате»;
  • Газорозподільна компресорна станція;
  • Підприємство з виготовлення басейнів «Альбіон-Груп»;
  • ФГ “Агрономія”
  • ФГ «Бараново»;
  • Єдина в Україні ферма з розведення плямистих оленів;
  • Та багато інших.

Мешканці сіл Іза та Карповтлаш мають православне віросповідання. На території Ізянської сільської ради діють православна Церква Успіння Божої Матері, дзвіниця та Св’ято- Миколаївський чоловічий монастир (де зберігаються мощі святого преподобного Олексія Карпатського).


Історія села Іза

Про заселення території села Іза в I тисячолітті н. е. свідчать два курганних могильника рубежу нової ери та III—IV століть н. е., досліджені на її околиці.

Перші письмові згадки про Ізу відносяться до 1387 року. Легенда пов'язує назву села з прізвищем першого поселенця Ізая, яке згодом тут була досить поширене.

У XVI—XVII століттях жителі Ізи були кріпаками Хустської домінії, а потім феодалів Жигмундів. Населення займалося в основному землеробством — сіяли головним чином жито, ячмінь, пшеницю, овес. Розвивалося також тваринництво. Крім того, тут були поширені рибальство і мисливство. У річках Тисі та Ріці водилося багато риби, а в навколишніх лісах — дичина. Кріпаки платили грошові та натуральні побори, а також відпрацьовували панщину. Вони віддавали домінії дев'ятину від урожаю, десятину від худоби, визначену кількість курей, яєць, гусей, встановлену суму грошей, утримували протягом зими домініальну худобу. Жителі Ізи взяли участь у селянській війні 1514 року під проводом Дєрдя Дожі та інших народних виступах. У 1646 році тут насильно було введено унію. До соціального і національного гніту додався релігійний.

В Ізі провів останні роки життя український письменник-полеміст Михайло Андрелла. Тут він помер і похований. У 1768 році в Ізі налічувалося 79 селянських господарств, що мали в користуванні лише по півнаділу землі. Розмір панщини був нічим не обмежений: селяни один тиждень працювали вдома, наступний — на панщині на користь поміщика. Особливо важка була праця на поміщицьких полях під час збирання врожаю. У 1786 році під час голоду померла понад третина жителів Ізи.

В кінці XIX століття в селі широко поширився промисел плетіння кошиків з лози. Свої вироби умільці продавали на базарі в Хусті і в інших містах. У 1909–1910 роках багато безземельних і малоземельних жителів Ізи були зайняті плетінням кошиків. Цей промисел поступово вдосконалювався. Крім виготовлення кошиків, тут обплітали лозою скляні бутлі для вина. Влітку селяни готували лозу, чистили її від кори, фарбували, а взимку займалися плетінням.

На початку XX століття Іза була великим селом Марамороської жупи. Якщо в 1873 році тут налічувалося 365 житлових будинків та 1 707 мешканців, то в 1900 році — 519 житлових будинків та 2 505 мешканців. Із загальної кількості жителів 2 248 осіб (90 відсотків) складали українці, 219 — німці, 36 — угорці, 42 — румуни. До села було приписано 7 706 кадастральних хольдів землі.

Проти політики національного гноблення українського населення виступав Іван Раковський, який жив в селі з 1859 по 1885 рік. Сюди він приїхав з Будапешта, де був редактором кількох російських періодичних видань. Він помер в Ізі, де і похований.

Після утворення Угорської Радянської Республіки в Закарпатті, в тому числі в Ізі, в березні 1919 року була встановлено радянська влада. Однак наприкінці квітня село захопили війська Румунії, на заміну якої прийшли у вересні чехословацькі війська. У 1921 році в Ізі була створена організація КПЧ. Вона користувалася авторитетом серед населення. Про це свідчить той факт, що під час парламентських виборів в 1925 році комуністи отримали 708 голосів (50 відсотків).

У 1920—1930-х роках в селі почали займатися столярством, теслярством, ткацтвом. Ізянські столяри були відомі далеко за межами села. Невелика частина жителів працювала плотогонами.

Після повернення зі Святої Гори Афон, преподобний Алексій (Кабалюк) разом з ієромонахами Амфілохієм (Кемінь) та Матфеєм (Вакаровим) у 1919 р. збудували в с .Іза монастир, який у 1922р. було перенесено в с.Іза-Карповтлаш.

З 1933 по 1937 роки в монастирі діяли пастирські курси для православного духовенства.

До закриття у 1959р. в монастирі проживало 67 монахів, після чого в монастирі розміщувався санаторій, а потім – туберкульозний диспансер (який діє тут і до сьогоднішнього дня).

З 1991 р. монастир очолював архімандрит Стратонік (Легач), а з 9 березня 2000 р. – намісником монастиря було призначено архім. Вассіана (Поп).

В неділю Торжества Православ’я 1994 р. відбулася закладка нового соборного храму монастиря на честь свт.Николая. Будівництво було закінчено у 1998 р.

21 жовтня 2001 року в монастирі відбулась історична подія для Закарпаття – канонізація прп.Алексія Карпаторуського, яку очолив нині покійний Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Володимир, митрополит Київський і всієї України.

Головними святинями обителі є мощі преподобного Алексія Карпаторуського, сповідника, та Афонська ікона Божої Матері “Скоропослушниця”, яку обріли разом з мощами прп.Алексія у 1999 р., пролежавши в землі 52 роки.

Намісником монастиря у даний час є архімандрит Адріан (Малета).

rada.org.ua - портал місцевого самоврядування


Розробка веб-сайтів для органів місцевого самоврядування
Пропонуємо веб-платформи по створенню власного веб-сайту державним органам влади, органам місцевого самоврядування та державним установам
Gromada.org.ua, Rda.org.ua, Rayrada.org.ua, School.org.ua, Osv.org.ua

Логін: *

Пароль: *